Історія села Видерта

Історія села

Вперше про село Видерта згадується на початку ХVІ ст., як маєток князів Сангушків. В 1502 році 11 серпня у Камені-Каширському відбувся розділ маєтків між князями Андрієм Олександровичем Сангушковичем і княгинею Анною, дружиною брата його Михайла Олександровича і сином її, князем А.М.Сангушко, проведений з дозволу короля Олександра, при чому у цьому акті сказано, що «княгині Анні і її сину князю Андрію дісталося половина міста Каменя і село Видерть, а до того ж млин у Воєгощі і двір у Володимирському повіті Холонець». З цього робимо висновок, що в ХVІ ст. це село називалося Видерть. У ХVІІІ ст. воно стало власністю «графов Красицкихъ». В 1860-х рр. воно входить в склад одного спільного маєтку разом з сусідніми селами Ворокомлем, Малою Глушкою і Великою Глушкою. Після розділу цього великого маєтку між чотирма братами і близькими родичами, Видерту отримав Вацлав Красицький, який володів ним на початку ХХ ст.

Походження назви села Видерта

Походження назви села місцеві селяни пояснюють по-різному. У давнину село мало назву Видерть, згодом – Видерта. Існує декілька версій походження цієї назви. Як повіствує про це історик Микола Іванович Теодорович у своїй книзі «Волинь в описі міст, містечок і селищ в церковно-історичному, географічному, етнографічному, археологічному і ін. відношення. Історико-статестичний опис церков і приходів Волинської єпархії», за словами людей вся місцевість села була покрита дрімучим лісом, де було багато дуплистих дерев. В них часто перебували бджолині рої. Восени селяни бродили лісом, шукали такі дерева, виганяли бджіл, а мед «видирали». Звідси така назва – Видерть. Інші дають таке пояснення: під час панування поміщики жорстоко знущалися над селянами, часто їх карали, через це вони покидали рідні сім’ї, втікали в сусідні села та повіти, просячи прийняти їх в якості безплатних робітників. Одного разу розбіглося все село. Поміщик наказував шукати непокірних. Кого знаходили, під конвоєм приводили назад і поселяли на своїх місцях. Тоді ці люди говорили «і звице видер мене лихий пан». Хто не був знайдений, не повертався, а хто силою був приведений, знову втікав, а село з часом пустіло. Поміщик тоді був вимушений з інших сіл збирати цілі сім’ї і заповнювати ними пусте село. На думку селян ці сім’ї поміщики, немовби, «видирали» з інших нажитих місць.

Ще один старий селянин повідомив приходському літописцю, що це село було побудовано на місці дрімучого лісу, і щоб тут поселитися, потрібно було найперше очистити для села місце. Перші поселенці вирубували ліс, будували з нього житло, а коріння після вирубки «видирали». Звідси, по заключенню літописця, і сама назва села Видерть.

Земля, де жили видертці, була піщана, малородюча, до того ж навкруг села розкинулись непрохідні болота - початок знаменитих пінських боліт. Серед боліт траплялися пагорбки, там переховувались свого часу польські повстанці, яких переслідували російські війська. В історичній літературі згадується, що у видертських болотах було багато в’юнів, їх виловлювали селяни і возили продавати у Ковель. В лісах навкруги Видерти водилась величезна кількість звірів, а диких кабанів було так багато, що вони знищували на полях посіви хліба. Проте зі знищенням лісів залишилося їх зовсім мало. Клімат дуже несприятливий для здоров’я. Дороги незручні і важкі для їзди, пролягають через болота, причому викладені стовбурами дерев, нічим неприкритими. Селяни жили в курних хатах, за світло у них була „лучина” (смолиста тріска сосни), яку було навіть важко дістати. При такому світлі жінки ткали, вишивали для панів.

На 1900 рік парафія складалася з села Видерть і хутора Каливиця, в якому жило 5 сімей, що виселилися у 1840-х роках, і який був на віддалі 2-х верст від села. Видерть ділилася на дві частини – Загаття і Тимонівку. На початку XIX століття село являло собою багато хуторів, хаотично розміщених на території близько 2-х квадратних верст. В них було багато залишених жителями хат, так званих "пусток". Тоді власник села, очевидно, хтось з родини Красицьких, на відведеній площі провів пряму лінію і наказав по обидва боки будувати хати, а позаду їх - господарські прибудови.