Історія села Брониця

 

Село Брониця Камінь-Каширського району Волинської області

Село розташоване на рівнині, що прилягає до піщано-кременистого підвищення, на віддалі ¼ верст від земель села Пнівна, що розташоване на північному заході. По Пінсько-Ковельській військово-транспортній дорозі у чотири версти від села у напрямку Пнівна стоїть пам’ятник, у вигляді чотирикутної піраміди висотою. Такі ще пам’ятники були: один в урочищі Лють, що знаходиться в три версти від села в північно-західному напрямку, інший в урочищі Дороглин, в північно-східному напрямку, хоча ці пам’ятниики були в болотистій місцевості, тому з часом вони були знищені, залишились від них лиш фундаменти. За народними переказами ці пам’ятники служили для позначення кордонів литовського князівства від Володимира Волинського. Землі, що простяглися від Кримна до цих пам’ятників, в давнину належали до села Кримне. З володінь колишнього власника Яна Терлецького, стольника Оршанського, даної ним Крименському притчу від 9 вересня 1809 року за № 220, у забезпечення його земельними угіддями, видно, що ці пам’тники межі належали до Кримна, але самовільно захоплені пнівненськими власниками. В урочищі Умінь є залишки цегли від печі, побудованої крименськими селянами, що ховалися в болотистій місцевості від Наполеонівської армії, що проходила із Вільно в Ковель через Кримно.

За словами старожилів опитаних парафіяльним літописцем, село це засноване не раніше кінця першої половини ХVІІІ століття. Місцевість зайнята селом, раніше була вкрита суцільним лісом, що розташований від села Воєгоща у дві версти.

Нині село Кримне фактично злилося з селом Брониця. Історики відносять його початок до середини ХVІІІ століття, коли вихідці із села Воєгоща оселилися на цих землях на невеликих хуторах, які об’єдналися в єдине поселення. Назву села виводять від слова «кремінь», й саме поселення на перших порах йменувалося Кревно. Першими мешканцями були Романчуки, Мартинюки, Півні, Жданюки. Спочатку на кожному хуторі жив лише один рід і навіть мав своє окреме хутірське кладовище.

Кримне у ХІХ столітті складалося із двох частин. Саме село включало в себе три вулиці чи так звані «кутки». Зокрема, один під назвою Шахни тягнувся вздовж воєнно-транспортної дороги і названий від імені першого поселенця Шахно, дві бокові вулиці мали назву Уют і Діброва.

Другу частину села складали вулиці Брониця і Запілля. Перша згодом перейшла у назву великого села.

Першими власниками сула Кримне був рід Терлецьких, з яких останній відомий Ян Терлецький. Близько 1820 року, він, не маючи власних синів, розділив свій маєток між двома дочками, з яких старша вийшла заміж за дворянина Ратомського і одержала село Полиці, а молодша – за Івана Богдановича і одержала село Кримно, але оскільки Кримно було тоді малолюдніше Полиць, то в лісі кримненському, в десять верств від села Терлецький заснував село Малі Голоби, поселивши там декілька селян з села Полиць і таким чином зрівняв число підданих. Іван Богданович, власник Кримна, у 1831 році пішов у заколотники і там безвісти пропав, а його хвороблива дружина невдовзі померла у Вільно. Богдановичі були бездітні, тому село після смерті самого Терлецького перейшло по родовому праву, у володіння старшої дочки – Ратомської. Ратомські мали одну дочку Емілію, яка вийшла заміж за Казимира Пшислецького. Сам Пшислецький незабаром помер, залишивши вдову Емілію і двох доньок – Іоанну і Людовіку. Вдова Емілія вийшла вдруге заміж за Гадона, від якого мала сина Володимира. Старша дочка Пшислецьких вийшла заміж за Радзишевського померлого незабаром бездітним, а вдова Іоанна в 1880 році вдруге вийшла заміж за Йосипа Завадського, з яким жила в Кримно. Людовіка ж Пшислецька вийшла заміж за Бельського, котрий помер в 1892 році, і мала від нього двох дочок і двох синів – Стефана і Генріха. Емілія Гадон в 1875 році овдовіла, а в 1878 році померла. Спадкоємцями сіл Полиць і Кримна залишились діти її – Іоанна Завадська, Людвіка Бельська і Володимир Гадон. В 1875 році відбувся між ними розділ маєтку: Полиці взяв Володимир Гадон, а Кримно – Завадська і Бельська.

Власник Кримного Терлецький у кінці ХVІІІ століття хотів перетворити село в містечко, назвав його Катажинове (Катеринове), за іменем своєї дружини. Мав облаштувати дванадцять ярмарок на рік, побудував декілька «торгових лавок», однак опісля проводили лише одну в рік. Нова назва не прижилася, а село поступово втрачало своє значення.

На початку третього тисячоліття Брониця є центром сільської ради, в яку входить ще й село Кримне. В далекі часи тут були поселення людей. Учні місцевої школи на відстані кілометра на захід від села знайшли значну кількість крем’яних виробів, зокрема кам’яні сокири, наконечники стріл. У часі ці знахідки визначаються як оброблені людськими руками в період неоліту, тобто шість – сім тисяч років тому.

 

Одна з перших писемних згадок про село датується 1760 роком. Тоді назви Брониця і Запілля означали вулиці села Кримне, які були віддалені від нього на відстань понад 300 метрів. У цьому проміжку стояла садиба поміщика з будинком у вигляді фортеці, який захищали канави з водою. Саме поселення мало відігравати роль оборонного рубежу – «брониця» (охорона) палацу. Першими поселенцями тут були вихідці з села Воєгоща, - свідчить М.Теодорович.

Згодом села фактично злилися в одне і назва Кримне стала відходити у зв’язку із тим, що неподалік – на Старовижівщині було однойменне поселення. Проте як Брониця, так і Кримне мають як спільні сторінки історії, так і окремі.

У кінці тридцятих років сільським старостою був К.Й.Балицький.

З 1940 року функціонувала Броницька сільська рада. Її очолював О.М.Балик, роботу якого у 1941 році відзначали у місцевій газеті. Головами сільської ради також були А.Ф.Шуляр, Н.М.Петрук, Н.А.Власюк, М.І.Бусько, Максим Андрійович Шуляр, Ф.Г.Ходаковський, Андрій Дем’янович Власюк, Василь Митрофанович Ковальчук, Юрій Іларіонович Федчик, Зінаїда Максимівна Калюх. З 2002 по 2010 рр. сільським головою був Анатолій Данилович Власюк. У 2010 році на виборах перемогу отримав Петро Маркович Кошелюк.

Загальна площа земель сільської ради складає 4856га, у тому числі орної – 1337га, угідь – 2315га.

У 2000 році у селі Брониця налічувалося 1320 мешканців, було 336 сімей, 38 одинаків, 433 мешканці мали вік старший за працездатний. Дітей віком 1 – 14 років було 456, а тих, хто мав 15 – 17 років – 100.

В 2000 році населення села Кримно нараховувало 821 особу. Налічувалося 218 сімей, 31 одинокий. Старшими за працездатний вік було 280 осіб.

На перше півріччя 2008 року можна навести деякі статистичні дані. Населення становить 2028 чоловік, (Кримно – 734, Брониця – 1294). В селі налічується 560 дворів. Народилося 21 дитина, а померло 15 чоловік. За 2007 рік народилася 41 дитина, а померло 22. В першій половині 2008 року одружилося 7 пар.

Село від фашистів визволено частинами 110-го стрілецького полку Першого Білоруського фронту. Доросле чоловіче населення у 1944 році призвано на фронт. У «Книзі Пам’яті України» внесені імена 17 жителів села, які загинули на фронтах, із них 4 – пропали безвісти.

У 1971 році у селі споруджено пам’ятник на честь полеглих односельчан. У центрі – скульптура воїна в казці та гімнастерці з дитиною на лівій руці. Зліва від пам’ятника встановлена стела з п’яти кубів. На трьох з них – горельєфне зображення жінки і воїнів. На двох – викарбувані імена 62 полеглих жителів сіл.

Шанують у Брониці і Кримному ветеранів Великої Вітчизняної війни  М.А.Шуляра – учасника штурму Берліна, який очолював раду ветеранів, С.П.Ходаковського, Ф.Я.Кондратовича, А.С.Балика та інших.

У визвольних змаганнях в рядах УПА діяли Г.Ф.Тараканець, В.С.Буснюк, С.С.Буснюк, Г.С.Мартинюк, Д.Й.Пасько, П.Д.Власюк.

Брали участь у війні в Афганістані А.С.Демидюк, І.С.Рудчик, В.П.Шумік.

Ще у 1940 році на території сіл діяли колективні господарства, відновлені у 1948 і названі «17 вересня» та «Перемога», згодом – об’єднані.

У 1940 році в селі організували колгосп і назвали «17 вересня». Він об’єднував 44 господарства, 132 чоловіки. Також в документах того часу зазначено, що він мав 5 хлівів, 13 возів, 5 молотарок, 36 коней, 20 вуликів. Головою колгоспу обрали М.Рибку.

Війна залишила в селі трагічний слід. Ще в червні 1941 року окупанти розстріляли сім’ю колишнього бригадира колгоспу. У січні 1944 року під час боїв повстанців і партизанів спалено 32 будинки із 120. проживало тоді 600 осіб. Після визволення від фашистів чоловіче населення було мобілізовано на фронт.

У «Книзі Пам’яті України» названі імена 20 жителів села, які загинули на фронтах Другої світової війни і поховані на чужій землі. Невідоме захоронення шести жителів села, вони і по нині рахуються такими, що пропали безвісти.

Головами колгоспів були С.П.Демидюк, Т.К.Шахно, Ю.М.Мартинюк, М.І.Резнік, С.С.Незамєєв, Максим Андрійович Шуляр, М.М.Куцман, А.І.Козел, Георгій Терентійович Сай, В.А.Муц, Петро Маркович Кошелюк. З початку третього тисячоліття реформований приватний сільськогосподарський виробничий кооператив «Перемога» очолював Олександр Мефодійович Сидорчук. Згодом цей кооператив було поділено на два і названо «Злагода», який очолив Юрій Іларіонович Федчик. В січні 2006 року кооператив «Перемога» припинив свою діяльність і всі землі, які належали кооперативу були розпайовані, будівлі зруйновані.

Дорога до села з твердим покриттям була побудована в 1967 році. У повоєнні роки в селі була станція Кримне вузькоколійної залізниці.

Церковноприходську школу було відкрито в селі у 1895 році. У 1946 році Кримнівську семирічну школу очолював Т.К.Балицький, згодом – Войтков, Я.І.Супруненко та інші. В 1948 році в ній навчалося 263 дітей.

В 1984 році було побудоване нинішнє приміщення школи, яка має 16 класних кімнат. Площа – 34440 кв. м. У 2000 році у школі навчалося 490 дітей, працювало 42 вчителі. Директор школи – відмінник освіти Володимир Андронович Шафарчук – людина з великим життєвим досвідом, чудовий організатор. Провідними педагогами є: Людмила Трохимівна Сидорчук – відмінник освіти, Раїса Степанівна Власюк, Валентина Петрівна Банько – відмінник освіти, Галина Михайлівна Ходаковська – старший вчитель, Людмила Сергіївна Балик, Світлана Павлівна Демидюк, Ольга Олексіївна Козачак та інші. Не одне покоління виховали та навчили Людмила Іванівна Кухтей, Тетяна Йосипівна Шуляр, Софія Едмундівна Дудчик, Олександра Олексіївна Власик, Степан Петрович Федчик, Володимир Степанович Грицак, Володимир Васильович Федчик та інші.

Випускниками школи: В.Т.Демидюк – кандидат медичних наук, викладач Вінницького медичного університету; С.М. Шахно – кандидат математичних наук, викладач Львівського університету; Л.В.Федчик – колишній капітан підводного атомного човна К-431, на якому в серпні 1985 року вибухнув атомний реактор; О.В.Федчик – працівник сільського господарства, нагороджена орденом Трудової Слави ІІ і ІІІ ступеня і орденом Леніна, та інші.

Заслуговує на увагу також Олександра Павлівна Кондратович – збирачка народного фольклору.

 

У 1962 році побудоване приміщення Будинку культури площею 170 кв.м., із залом на 80 місць. Приміщення сільської бібліотеки побудоване у 1964 році. Працівники культури Віктор Іванович Шеремета та Галина Максимівна Ходаковська.

Знані у селі народні майстри: бондар Тимофій Павлович Ходаковський, різьбяр по дереву Сергій Федорович Ходаковський, ткаля О.В.Федчик, вишивальниця Василина Омелянівна Качан, в’язальниця Раїса Степанівна Власюк.

Хотілося б додати декілька слів з розповідей Олександри Павлівни Кондратович про фельдшерсько-акушерські пункти. В кожну годину дня і ночі людина може сподіватись на допомогу місцевих медиків. Коли їм щось не під силу то на допомогу приходять лікарі районної, а то й обласної лікарні, при потребі – й київські. Нічого дивного, адже наші люди звикли жити за принципом: людина людині – друг, товариш і брат. Недарма ж у нас найбільшою цінністю є людина. І якщо в твоїх руках її життя, будь для неї й батьком, і матір’ю, зроби все, щоб повернути людині сонце.

Коли виникла загроза життю Максима Жданюка, оперували його в клініці знаменитого на весь світ Амосова в Києві.

Побудоване наявне приміщення ФАПу в 1973 році площею 80 кв.м. Завідувачами були Парасковія Матвіївна Подмовська та Людмила Федорівна Мельницька.

Назад до переліку