Камінь-Каширське благочиння - Блаженніший Митрополит Володимир: «Помісна Церква в Україні вже існує»
Виділена помилка:
Повідомити Скасувати
Закрити
Наверх

Новини

Блаженніший Митрополит Володимир: «Помісна Церква в Україні вже існує»

 

 Блаженніший Митрополит Володимир: «Помісна Церква в Україні вже існує»

Інтерв’ю Предстоятеля Української Православної Церкви Київському бюро Аssociated Press.

 
 

— Ваше Блаженство, наскільки зараз реальне створення єдиної Помісної Православної Церкви в Україні?

— Відповідаючи на це питання, почну з того, що Помісна Церква в Україні вже існує — це Українська Православна Церква, яка бере початок з часів святого великого рівноапостольного князя Володимира – Хрестителя Київської Русі. «Помісна» — це територіальне позначення, що застосовується як до повноти певної автокефальної Церкви, так і до її складової одиниці – єпархії, (певної території, місцевості), очолюваної єпископом. Доля Православної Церкви в Україні була різною. Їй доводилося переживати періоди гонінь і занепаду, розквіту і духовного піднесення. Згідно з прийнятим у канонічному Православ’ї територіальним принципом, сьогодні Православна Церква в Україні об’єднує 35 єпархій, що налічують 11 тисяч парафій. Українська Православна Церква має канонічний статус і є «вільною і незалежною в своєму управлінні», як про те говорить Патріарший Томос від 27 жовтня 1990 року.

Друге, що хотілося б відзначити, це зауваження щодо самого терміну «створення» в контексті поставленого питання. Зверну Вашу увагу, це слово, яке регулярно повторюють політики і різні діячі «від релігії», стосовно Церкви застосовуватися взагалі не може. Церква створена один раз своїм Главою – Господом нашим Іісусом Христом і є, за словами апостола Павла, Його Тілом. Швидше за все, в цьому випадку мається на увазі набуття Українською Православною Церквою нового канонічного статусу, внаслідок чого вона посіла б належне їй місце у Диптиху Православних Церков. Це реально. Ще в 1993 році Священний Синод нашої Церкви у своєму зверненні (від 27.07.93) до віруючих говорив, що ми теж прагнемо, щоб Українська Православна Церква стала рівноправною сестрою в сім’ї Православних Церков, але йдемо ми до цього канонічним шляхом. 

Чи швидко це буде? Відповісти дуже складно. Це залежить не стільки від нас, скільки від тих, хто сьогодні знаходиться поза церковною єдністю зі Вселенським Православ’ям. Можливість набуття Українською Православною Церквою нового канонічного статусу залежить від єдності Православної Церкви в Україні. А ця єдність можлива винятково в руслі канонічного права, тобто в результаті повернення в Церкву тих, хто від неї з тих або інших причин відпав. Наша Церква розглядає релігійні організації, що зареєстровані в державних органах України як «Православні Церкви» з певними обмовками в назвах, не інакше як своїх чад, які, сподіваємося тимчасово, знаходяться поза церковною огорожею. І цю думку підтримує і поділяє весь православний світ. 

На сьогодні, з погляду канонічного права, що є своєрідною церковною конституцією, ці організації швидше за все не релігійні, а суспільні, оскільки в їх «ієрархії» відсутнє апостольське спадкоємство. Українська Православна Церква терпляче і з материнською любов’ю чекає їхнього повернення, щоб, нарешті, запанував церковний мир. Тільки в цьому випадку ми зможемо з чистою совістю сказати всьому світу, що у нас єдина Церква.

— Українська православна церква київського патріархату й Українська автокефальна православна церква почали процес об’єднання. Чи приєднається Українська Православна Церква Московського Патріархату до цього союзу?

— Не знаю, про який процес йдеться. Ці дві організації існують порізно самі по собі, і ніякого процесу об’єднання не спостерігається. Якщо ж мається на увазі обнародуване недавнє підписання договору між двома священиками, то це їх особиста справа, і швидше за все вищезазначені організації це ні до чого не зобов’язує. Позиція ж в цьому питанні Української Православної Церкви вже була висловлена вище.

На що б я хотів ще звернути увагу, так це на те, що згаданої Вами в питанні «Української Православної Церкви Московського Патріархату» не існує. Є «Українська Православна Церква». І з цим статутним ім’ям вона зареєстрована у відповідних державних установах. Додаток «Московський Патріархат» виник значно пізніше з метою розрізнення від «УПЦ-КП», яка, без приставки «КП» існувати не може, оскільки є новою організацією, що запозичила частину назви від Української Православної Церкви.

— Київська Митрополія, за заявою Константинополя, не є канонічною територією Московського Патріархату, чи означає це, що Константинополь підтримує Українську православну церкву київського патріархату?

— Відповім словами Патріарха Варфоломія, який однозначно висловився, що такої інституції як «Київський патріархат» у православному світі не існує. Колишньому віце-прем’єр-міністру Миколі Жулинському Патріарх свого часу говорив, що Філарета (главу «КП») ніхто не визнає як архієрея, про що й інформував тодішнього президента Л. Кравчука. 

Щодо згаданої заяви стосовно канонічної території, то Константинополь її не робив. Принаймні, я з цією заявою не знайомий. Якщо йдеться про висловлювання архієпископа Скопелосського Всеволода, то це його особисті слова, що не мають статусу офіційної заяви. Що стосується підтримки Константинополем «Кп», то той самий владика Всеволод, наскільки мені відомо, дотримується, як і ми, того ж канонічного порядку. Він приймає «кліриків» Київського патріархату в лоно Православної Церкви не інакше як через покаяння і звершення над ними встановленої хіротонії. Як Константинополь може підтримувати УПЦ-КП, якщо він взагалі не визнає її за Церкву?

— Як Ви ставитеся до заяв про те, що Українська Православна Церква Московського Патріархату втручалася в президентські вибори 2004 року і підтримувала одного з кандидатів?

— Українська Православна Церква не могла і не втручалася у вибори вже тільки тому, що, незважаючи на численні прохання, не має дотепер статусу юридичної особи. Священноначалля Церкви не робило від її імені жодних офіційних заяв на чиюсь підтримку, а тільки вони мають всецерковне значення й авторитет. 

Згадані ж Вами випадки «втручання», що все-таки мали місце, не були загально церковною позицією, а відображали ставлення певних ієрархів, кліриків і мирян – їх думку як громадян нашої держави. У деяких випадках вони були плодом політизування міжконфесійних відносин в Україні, втручання органів державної влади й адмінресурсу в церковне життя. Проте, як показав час після виборів, побоювання не були марними. У багатьох регіонах України міжконфесійні відносини загострилися, аж до фізичного втручання. Сподіваємося, що це явище тимчасове і справжня демократизація суспільства на правових засадах дозволить Церкві і державі будувати свої взаємостосунки згідно з європейськими стандартами.

З повагою і побажанням Божої допомоги

+ Володимир,
Митрополит Київський і всієї України
Предстоятель Української Православної Церкви


Назад до переліку