Камінь-Каширське благочиння - Історія села Верхи
Виділена помилка:
Повідомити Скасувати
Закрити
Наверх

Новини

Історія села Верхи

 

1. Анкета населеного пункту:

повна сучасна назва: село Верхи Камінь-Каширського району Волинської області

адміністративне підпорядкування сільраді : сільрада с. Верхи Камінь-Каширського району Волинської області

географічне місцезнаходження: село розміщується на південний схід від Каменя-Каширського на відстані 32 кілометрів.  Сусідні села – Піщане, Великий Обзир, Стобихва, Карпилівка. Координати: 51°41' Пн.ш.  24°59' Сх.д.  Село оточене лісом. За 7км на схід протікає річка Стохід. На південь від села, за 3 км протікає річка Ясенівка – притока Стоходу. З північно-західної сторони села у 1978-1980р.р. зроблено штучне водосховище площею 3га, яке існує і до сьогодні. У 18-19-ому столітті село знаходилось на шляху з Каменя-Каширського у місто Стобихву, яке знаходилося на південь від Верхів . Але на початку 20-го століття містечко занепало і шлях втратив свою важливість.

Перед Другою світовою війною повз село проходила вузькоколійка, яка з’єднувала Камінь-Каширський з Верхами. Але під час війни її зруйнували. Зараз до села з райцентру веде більш-менш нормальна дорога (гравійка), яка тут і закінчується (село є крайньою точкою сполучення).

 

2. Історія виникнення та заснування населеного пункту

В давнину, приблизно в першій половині 17-го століття, місцевість, де розташоване село Верхи, була покрита густим, непрохідним лісом.

Саме в цій місцевості на узвишші був побудований чоловічий уніатський монастир.

Навколо цього монастиря створювалось поселення, в якому спочатку поселилось три сімї . Ці сімї побудували свої будівлі в різних напрямках. Один  з них був купець. Звідси і носить назву вулиця Купчина.  Другий був гончар, який виробляв глиняний посуд (сліди вироблення посуду – велика яма, де копалась глина). Вулиця названа Глинянка. Третій престарілий дід був сліпий, мав поводиря, поселився близько монастиря. Вулиця носить назву Дідовицький куток.

  Будівлі всі були побудовані з лісоматеріалу верхового, тобто не з основної деревини, а з верхів дерева. Звідси і назва Верхи. З основного лісоматеріалу, який досягав товщини метра і більше (це підтверджують останки пнів і колод, що збереглися в болотах , де велася розкопка торфу) неможливо було побудувати при тодішній техніці – однієї сокири. А тому назва села Верхи найбільше відповідає такій дійсності.

Хоча є і друге припущення,  що вершники, поміщицька охорона (гайдуки), пригнали верхи силоміць тих трьох поселенців і заставили селитися біля монастиря; і від слів «верхи», «вершники» походить назва села Верхи.

Весь обшар землі і лісу (є і назва урочища Обшар) в другій половині 17-го століття  належав поміщикові Рачинському. А в другій половині 18-го століття переходить вся площа землі і лісу до поміщика Пшеволоцького – поляка, і на початку 19-го століття  дістається в спадщину двом братам Пшеволоцьким, які жили у Варшаві.

На території села Верхи були розташовані два водяних млини на два жорнових камені; один з них на річці Цегенівщина (1км від села), а другий – на річці Ясенівка (4км від села). Був також бровар спиртовий . (Сліди всіх трьох є і до цього часу.)

При броварі випасались воли на м'ясо і доставлялись у Варшаву, Так селянин-кріпак Ковальчук Йосафат, який помер в 1912 році, жив 115 років і два рази гонив воли до Варшави пішки пану Пшеволоцькому, причому кожен раз носив по мішку сухих грибів пану як оброк. Вулиця, по якій пролягав шлях на Варшаву і тепер називають Варшавою.

Біля села є сліди давніх поселень. Про це говорить відомий дослідник Волині О.Цинкаловський, який зазначає, що на тутешніх ґрунтах зна­ходиться курган ми­нулих часів, створе­ний людським бут­тям. Він і нині чекає своїх дослідників. Село розташоване на північному сході від річки Стохід, на піщаних підвищеннях. Вірогідно, що й назва села пішла від цих підвищень, оскільки у населення побутує вислів — селитися на верхах, тобто на пагорбах, що піднімаються над заболоченою рівниною. Правда, є ще одна версія - назва села походить від верхів зрубаних дерев, які тут колись росли. Ще в XIX сторіччі укладачі інформації про село відзначали вкрай бідні, неродючі ґрунти, велику кількість «рижцю» - жовтого, з коричневими смугами відкладів заліза піску. Дослідник краю М.Теодорович записав тут історію, у якій оповідається, що на початку XVII сторіччя у ці місця прийшли три ченці, які розчистили від лісу ділянку землі і звели оселю. З часом збільшувала­ся кількість мешканців. Тут був, зазначає М.Теодорович, засно­ваний православний монастир, згодом він став уніатським - ва­силіанського (базиліанського) духовного ордена ченців. У XVIII сторіччі у монастирі діяло духовне училище, де хлопчики могли здобути відповідну освіту.

У середині XIX сторіччя у селі налічувалося 95 домів і 758 мешканців, земля належала якомусь Пшеволоцькому. На почат­ку XX сторіччя у селі вже було 162 хати і 1040 жителів.

3. Значні для населеного пункту історичні події.

В „Огляді Волинської губернії за 1901 рік”, виданому в Житомирі у 1902 році, описується трагічна сторінка історії села. Так, 11 жовтня 1901 року тут виникла велика пожежа. Згоріло 55 будинків, 122 різних приміщень селян, 2 будинки, які належали євреям, будинок і б господарських будівель приходського священика, будинок і 2 холодні побудови псаломщика, будинок казенної винної крамниці з майном, яке там було, і з грошима, будинок церковноприходської школи, церковна дзвіниця, а та­кож один мешканець віком 90 років.

Ще одним трагічним відгуком в історію села ввійшла Перша світова війна, коли село тривалий час знаходилося на лінії фронту, жителі були виселені. І до наших днів у лісі збереглися окопи з Першої світової війни в урочищах Кошари, Краснюкове, Рудинське. В ті часи монастирський храм було передано під військовий госпіталь, в якому лікували поранених солдатів царської армії.

В районі села Верхи в роки Першої світової війни працювала парова електростанція, яка забезпечувала струмом усі фронтові комунікації австро-німців на Стоході. Тут же було велике лісопереробне підприємство (нині ця місцевість так і називається – «Тартак»).  Була в селі і цегельня, на якій виробляли цеглу. В 30-ті роки поляки демонтували парову електростанцію і вивезли її до Варшави.

У 1916 році у селі дислокувалися загони Йозефа Пілсудського. Сам він переховувався у верхівської жінки. Село Верхи у бойовій біографії Пілсудського, як виявляється, відіграло дуже велику роль. Адже саме тут, в глухому поліському закутку, він організував і створив кістяк майбутньої польської національної армії.

Під час Першої світової війни фронт між ро­сійськими царськими військами з одного боку і австро-угорськими та німецькими з другого боку стояв недалеко звідси — по річці Стохід.  Йозеф Пілсудський прибув у Верхи інкогніто. В одній з хат, накритих соломою, був організова­ний штаб польських легіонерів. А недалеко від штабу стояла ще одна добротна хатина, в якій проживала одинока жінка Парасковія (Євпраксія) Самуїлівна Приходько, її чо­ловік Данило Приходько на той час служив у царській армії. Тож у неї і поселився таємно Йозеф Пілсудський. .У будинку Парасковії Приходько був влаштований   великий просторий льох, в якому в разі потреби і переховувався вдень організатор польського війська. Жінка поралася в хаті, на городі і весь час не зводила очей з будинку. По­силено, але негласно охоронявся він і жовніра­ми, які були перевдягнуті у цивільне . Облаштувавши та забезпечивши всім необ­хідним кілька полків легіонерів, Йозеф Пілсудсь­кий кинув їх у бій проти добре озброєних військ царського генерала Брусилова. Полягло тоді чимало жовнірів.

Коли після смерті  Пілсудського поляки встановлювали в селі камінь з його барельєфом (як відомо, наша територія вхо­дила до складу Польщі аж до вересня 1939 року), то розмістили так, що здавалося: Пілсудський дивиться на будинок, де розміщу­вався штаб його війська і далі — на річку Стохід, куди він вирушив зі своїм легіоном.

Парасковію Приходько після смерті Пілсудського запросили до Польщі на його похорон у 1935р. (так побажав у своєму заповіті тодішній керівник Польщі). Коли прийшла радянська влада, камінь закопали. До 1970 року зберігався будинок, в якому була штаб-квартира Пілсудського. (Цей будинок належав Ярмолюку Петру).

Село  Верхи з 1920р. було окуповане білополяками. Окупація тривала до вересня 1939 року. Польський уряд реорганізував адміністративний поділ і утворив Поліське воєводство, Камінь-Каширський повіт, Боровенську гміну, куди входило і село Верхи. 

Село Верхи було знищене в 1936 році стихійним лихом – пожаром, після чого було розселене на хутори: із 228 господарств розселено 128.

Навколо села було багато хуторів. Радянське керівництво наказало зігнати всіх до села. Багатьох виселили до Сибіру. Ще й досі залишилися назви урочищ, де були хутори: Семенівка, Обшар, Загір’я, Свинорийки, Замостоцця, Залісся. Після виселення з хуторів було побудовано нову – четверту вулицю села – Обзирську.

Церкву радянське керівництво хотіло перетворити для своїх потреб: з неї хотіли зробити конюшню,  але коли хотіли завести туди коней, то не змогли – коні не пішли.  Церква не функціонувала в той час. Інколи для відправлення служби в церкві священника доводилось викликати літаком з Горохова.

Найбільш строкатим етнічний склад села був у 30-і роки 20-го століття, коли село належало до Польщі. Тут жили українці, поляки і євреї.

Осіб єврейської національності налічувалося 5 сімей. Старожили пам’ятають їх імена: Фукс Йосько (крамар), Фльом  Лепко (чоботар), Пейсах Сусель (його дочки були кравчинями), Орінх Шмулько (коваль), Хайм (прізвища не пригадують).

Осіб польської національності було більше. Це був пан Скужевський, який тримав велике господарство. Мав двоповерховий будинок, стайні, млин, пилораму. Жив він при в’їзді в село . Тут же були будинки його слуг, переважно поляків. Серед них згадують прізвища Шестовських. Поблизу них жив ще один поляк – рибак (прізвища не пригадують). За 4км від села по дорозі в Камінь-Каширський був будинок панського лісника, поляка Кравчика. Було ще кілька поляків – вчителів, вони жили при школі.

За 5км від села на південний захід було село Майдан. Там жили майже всі поляки.

Після 1939року будинок пана Скужевського використовувався під дитбудинок і школу, млин і пилораму – за призначенням.

Особливо криваві сторінки вне­сла Друга світова війна. У час фашистської окупації села тут перебували як підрозділи УПА, так і загони партизан О.Федорова.

Фашисти вирішили покінчити з поселенням і тими, хто вчиняв їм опір. Так, в акті 1945 року зафіксовано, що 24 вересня 1943 року о 7 годині ранку село, в якому нараховувалося 260 дворів з населенням 957 чоловік, бомбардували німецькі літаки. Потім прибули карателі на 6 машинах. Розстріляли 96 громадян і спа­лили понад 200 дворів. Крім того, того ж 1943р. відбулося в селі винищення поляків.

Восени 1943 рок, після Різдва Богородиці, загони УПА, які дислокувалися в цьому районі,знищили майже все польське населення села Майдан (після цього село вже не відновилося), а також тих поляків, які жили у Верхах. Свідком розправи над жителями с. Верхи  польської національності була Віліщук Олександра Сидорівна (на даний час вже покійна), яка розказувала, що бачила, коли під’їхали на конях до маєтку шість озброєних людей, які зібрали всіх поляків (це були колишні слуги пана Скужевського; сам пан виїхав до Польщі у 1939р.) і повели їх до льоху. Їх вбивали, кололи штиками, рубали сокирами. Мертвих і ще живих засипали землею. Не минало й кілька хвилин , як кров виступала на піску . Одна дівчинка і хлопчик – поляки, пасли корів і залишилися живими, вони проживають зараз в Польщі. Той льох був засипаний землею і там навіть хреста не було, хоча всі знали, що там захоронені поляки. У 2000р. та дівчинка, нині вже літня жінка, приїжджала до Верхів. Тоді відбулося пере захоронення польської могили:  останки забрали до Польщі. Ще кілька поляків було поховано в лісі (по дорозі до Піщаного), на могилі встановлено пам’ятник.

А за знищення Майдану і поляків покарали саме верхівців. Майдан знищили 22 вересня 1943 року. Дехто з поляків зумів врятуватися і відповідь не забарилася. 24 вересня село бомбили , а потім приїхали німецькі і польські війська . Вони розраховували, що тут знайдуть вояків УПА, яких тут уже не було. Вони запалили село, кого зловили – розстрілювали, різали, кидали в палаючі будинки. Тоді ж загинув і вчитель Розділовський, поляк.

Очевидці розповідали, що якщо німець знаходив живого серед трупів, то прикривав і казав: «Матка, спать, пан пук», а поляки не щадили ні жінок, ні дітей, ні старих. Тоді було спалено понад 200 дворів і загинуло близько 100 людей . Більшість з них поховані біля церкви. В цій братській могилі  поховано близько 70 чоловік. Кому зробили труну, того хоронили в труні, а декого клали й так. Поіменно всіх похованих не згадують, бо було багато обгорілих трупів, яких не могли  впізнати. Яма була викопана 5х10 м, тому трупи і труни клали один на одного.

Пізніше родичі загиблих насипали для своїх рідних могили і поставили хрести. Тому одного пам’ятника на братській могилі немає, а стоїть до 20 хрестів і насипаних могилок. Деякі з них високі, кам’яні. А деякі прості, дерев’яні. Дерев’яні хрести були поставлені відразу після поховання. А кам’яні  після війни у різний час.

На деяких пам’ятниках викарбувані імена загиблих: Здрок Матвій, Павлючик Ілля Якович, Ілляшик Софія Климівна, Ковальчук Марія Петрівна, Ворошик Ангеліна Мефодіївна, Ворошик Тимофій Андрійович, Здрок Василь Андрійович, Здрок Наталка Миколаївна, Здрок Катерина Василівна, Корніяшик Катерина, Корніяшик Павло, Здрок Ликера Антонівна, Віліщук Антоніна, Ярмолюк А. М. , Семенюк Пистина, Здрок В. М. , Здрок К. М.

16 травня 1945 року начальник районного відділу НКВС інформував про діючі групи і лоївки УПА. Так, біля сіл Личини, Запруддя, Верхи  є групи, які очолюють «Ромб»-«Кубік» Т. М. Зінчук у кількості 110 чоловік; біля сіл Верхи, Великий Обзир є група «Голуб» (5 чол.)

У 1945-1946 роках біля села Верхи військами НКВС було захоплено 2 повстанські друкарні.

З розповідей старожилів відомо про Бодасюка Миколу, якого називали «Голубом». В кінці 40-х р.р. 20-го століття він, його брат Яків та ще кілька хлопців наганяли жах на місцевих  жителів .

Біля школи жила вчителька, яка привозила зарплату вчителям. Голуб дізнався про це і став вимагати в неї гроші. Раз чи два йому це вдалося. Гроші він відсилав своїм дітям в Крим). Але вчителька поскаржилась своєму батьку, а той кегебістам. Один з членів КГБ Скрипкін влаштував засідку в домі вчительки. І коли Голуб знову прийшов по гроші, він його убив. Труп поклали під адміністративним будинком і він два дні там лежав.

Тут же, на цвинтарі, поховані члени  винищувального загону, або як їх ще називали в народі, «ястребки», які загинули в перестрілці з боївками УПА у 1946р. Це Кіселінський В. М., Марчук Ф. М., Іщик І. В., Здрок М. Г. (1947р.) Похований тут Федорович Йосип Матвійович, якого, за словами очевидців, зарубав власний син, а також Ковальчук Максим Кирилович - секретар сільської ради (загинув у 1948 р.). Для «ястребків»  радянська влада у 80-х р.р. встановила гранітні пам’ятники на могилах.

Село визволене від фашистських окупантів 16 квітня 1944 року. На фронт призвано майже все чоловіче населення. Не вернулися із фронтового поля бою 64 чоловіки, нині навічно занесені в „Кни­гу Пам'яті України”, з них 22 пропали безвісти.

В пам'ять про полеглих у 1980 році споруджено меморіал. Триметрова скульптура зображає воїна у повний зріст у плащ-палатці та з дитиною на руках. Тут встановлена стела у формі шести прямокутників, покладених один на одного. На ній викарбувані прізвища 62 односельчан, полеглих у воєнний час, та 34, які загинули у повоєнні роки.

У селі шанують учасників Першої світової війни Гната Білоуса і Кузьму Гошина, ветеранів Великої Вітчизняної війни, зокре­ма С.Я.Давидюка, Ю.С.Здрока - нагороджених орденами Сла­ви III ступеня, М.М.Ворошика, І.О.Ілляшика, Д.В.Віліщука, П.А.Віліщука, П.І.Здрока, С.О.Ілляшика, О.І.Чапка, В.Я.Павлючика, Г.К.Кузьмича, Ф.Г.Бляшика, Ю.Д.Здрока, М.А.Зелен­ка, В.П.Шитика, О.В.Літвінчука, І.Р.Павлючика та багатьох інших. Серед них - і учасники війни в Афганістані В.І.Купчик, В.М.Марчук і В.П.Смолярчук.

У селі проживають 19 реабілітованих громадян, які зазнали репресій тоталітарного режиму.

Сільську владу в селі у різний час очолювали В.К.Марчук, Ф.Г.Федорович, М.Й.Купчик, Й.С.Купчик.

У п'ятдесятих роках головами сільради були: П.В.Семенюк, Д.А.Парфелюк, І.Ф.Улітич, М.М.Ворошик, В.С.Гошин, у шістдесятих - Ф.К.Семенюк, І. Й. Крам, П.К.Смолярчук, С.З.Кузьмич, В. Я. Павлючик, Д.П.Федорович, А.В.Віліщук. У 1969-1973 сільраду очолював П.Д. Смолярчук, з 1973 по 1985 - В.К.Смолярчук,  з 1985 року - М.І.Філюк , а з 2000 – Гошин   Валентина Михайлівна.

Колгосп у Верхах  заснований 15 березня 1941 року і названий ім. Кірова. У нього входило 54 господарства, 187 членів. Мав 438 га землі, у тому числі орної — 133 га. З приміщень були конюшні, возовня і 2 клуні, мав 1 січкарню, 50 плугів, 47 возів, 48 коней і одного бика. Очолював господарство Й.Смолярчук. У жовтні 1948 року колгосп відновлено і названо „Під прапором Леніна”. В 1951р. колгосп було реорганізовано в Камінь-Каширський радгосп. Села Верхи і Яйно увійшли як 4-те відділення радгоспу. В радгосп було передано всю площу орної землі, сінокіс і ліс. Пізніше радгосп одержав назву «Піщанський».  Потім у селі діяв сільськогосподарський виробничий кооператив «Нива», яким керував В. С. Давидюк. Зараз господарства не існує. Будівлі люди розібрали на заборгованість. Агрофірма перестала існувати в 2002 році.

У  1945 році мешканці села проживали на хуторах Ляхівці, Обшар, Осова, Радківське, Замосточчя, Лободин, Загір'я, Нагруд,  Порциляція, Тартак. Згодом вони у своїй більшості були зселені.

Уже згадувалося, що в селі кінця XVIII - початку XIX сторіччя було духовне училище, однак воно ліквідоване у тридцятих роках позаминулого сторіччя у зв'язку з припиненням діяль­ності монастиря. Церковноприходська школа відкрита 10 жовтня 1893 року, для чого побудували будинок. У 1902 році школа згоріла. У тридцятих-сорокових роках вона була у приватній хаті. Існуюче приміщення споруджено у 1940 році,  налічує 2 будинки. Загальна площа 626 кв. м.

У 1946 році завідувачкою Верхівської початкової школи була С.Г.Якубинська. 1947 року в ній налічувалося 4 педагоги. У 1949 році директором семирічної школи був В.Ф.Антонюк. 1966 року в ній навчалося 152 учні. У 2009 році  навчається 81 учень, з ними працює 19 вчителів. Директор школи — Ілляшик Ольга Лук’янівна. Провідні педагоги Галина Лікандрівна Марчук, , Марія Сергіївна Кузьмич, Ольга Михайлівна Давидюк,  Валентина Вікторівна Приходько, Наталія Іванівна Марчук. Ветерани-вчителі — Любов Павлівна Ворошик, Тамара Йосипівна Федорович, Тихон Сафронович Кузьмич.

У 1946 році у селі відкрито клуб. Приміщення побудоване 1973 року, площа 216 кв. м, зал на 120 місць.

Побудоване наявне приміщення фельдшерсько-акушерського  пункту  в  1999  році,  площею 48 кв. м.

 

 

 

 

4. Видатні постаті села:

Сергій Михайлович Пащук

Недарма ж хтось із класиків сказав, що "життя коротке, а мистецт­во - вічне". Є багато способів творити його і кожен обирає свій, яким він може прислужитися людям, рідній країні. Уже не один рік радує своїм співом відвідувачів Київського Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Г. Шевченка Сергій Пащук, який народився та виріс у селі Верхи.

Нещодавно з нагоди Дня Соборності України Президент Віктор Ющен­ко відзначив державними нагородами кращих синів і дочок України. Приємно повідомити, що серед нагороджених - і соліст опери Націо­нального академічного театру опери та балету України імені Т.Г.Шев­ченка Сергій Пащук. Йому глава держави присвоїв почесне звання Зас­лужений артист України".  (2010 рік)

Федір Михайлович Пащук

Він — звичний соловейко на сцені камінь-каширській. На обласній — його голос так само підкоряє серця слухачів. Результатом його виступів вже традиційно є перше місце та гран-прі.

          Федір Михайлович Пащук з дитинства любить співати, а от улюбленої пісні не має й досі. "Я їх всі обожнюю, — зазначає сам. — Це моє   життя, моє натхнення. ”   А зрештою, будь-яка пісня злітає з його вуст птахом.

         Федір Михайлович родом з Верхів, з талановитої родини Пащуків.   Їхні  голоси  - справжні скарби. Батьки постійно співали в церковному хорі. Брат Федора — соліст Київського національного оперного театру. Сам Федір — соліст районного Будинку культури. Його пісні час від часу лунають по радіо.     

А буденне життя Федора Михайло­вича також у клопотах. Працює в дитя­чому садочку №4 м. Каменя-Каширського. А виступати доводиться часто: концерти, вогники, звіти, конкурси.

І щоразу, коли на сцені Федір Пащук, пуб­ліка в захопленні. Його від природи могутній і мелодійний, козацький тенор бере за душу, стискає серце, видушує сльози гордості за нашого Федора - солов'я.

Директор районного Будинку культу­ри Віталій Мефодійович Біляшевич нео­дноразово зазначав: "У нас не було жод­ного концерту, в якому не взяв би участі Федір Михайлович."

— Ця людина — наш золотий голос: — не втомлюється повторювати директор -  дитячої Школи мистецтв Тетяна Дмитрівна Смолярчук. — Це народний артист Камінь-Каширщини.

         А окрім всього, Федір Михайлович вміє грати ще й на багатьох  музичних інструментах: гармоніці, баяні, акордеоні, гітарі, барабані.

Що ж, віриться, що не в'янутимуть квіти, даровані Федору Пащуку, не закінчуватимуться Похвальні Грамоти, конверти з преміями, вдячні усмішки і поцілунки шанувальників його таланту.

 

Віліщук Степан Улянович  –  кавалер ордена Червоного Прапора

 

Давидюк Михайло Миколайович – кавалер ордена Трудового Червоного Прапора, делегат 16 з’їзду профспілок (Москва, 1977 рік)

 

5. Туристсько-краєзнавчі об’єкти:

Храм Святого Михаїла

З історією Свято-Михайлівського храму с. Верхи можна ознайомитися в розділі "ХРАМИ БЛАГОЧИННЯ".

 

6. Сучасний стан населеного пункту.

У 2000 році населення с. Верхи складало 579 осіб, з них жінок — 307, чоловіків - 274. У селі — 147 сімей, 48 одиноких. У загальній кількості жителів 189 осіб старші за працездатний вік. Приживає 126 дітей віком до 14 років, 19 - віком від 15 до 17 років. Налічується 194 двори, 207 господарств.

 

Верхівці здавна займалися різноманітними ремеслами. Є тут і ковалі, і столяри, і бондарі, і муляри, і будівельники. Але найбільше село Верхи з давніх часів і до сьогоднішнього дня славиться своїм основним ремеслом – виливанням алюмінієвих чавунців, ложок, форм для випікання хліба. Їх вміють виготовляти майже в кожній хаті. Найвідоміші умільці в цій справі:  Віліщук Ф. І., Пащук  П. М., Ворошик В. Ф., Кісілінський А. Т. та ін..

Жінки теж мають своє заняття. Це вишивання, в’язання. А влітку – збір грибів та ягід. Пахучі, дбайливо висушені білі гриби з Верхів взимку можна побачити на базарах Одеси, Львова, Дніпропетровська та інших міст України . Для деяких сімей це єдиний спосіб заробітку, бо державної роботи в селі майже немає.  

 

Використана література

1.     Денисюк В. Т.  ЛІТОПИС КАМІНЬ-КАШИРЩИНИ: Історико-краєзнавчий нарис. – Луцьк: Надстир’я, 2001.

2.     Рожко В. ПРАВОСЛАВНІ МОНАСТИРІ КОВЕЛЬСЬКОГО ПОЛІССЯ.:  - г . «Полісся» , червень 1995.

3.     Савончик В. З ІСТОРІЇ ЗАЛІЗНИЦІ В РАЙОНІ; -  г.  «Полісся», від 02.06.2001.

4.     Сусик В. ЙОЗЕФ ПІЛСУДСЬКИЙ І СЕЛО ВЕРХИ. Штрих до біографії: роль простої селянки в його долі: - г. «Полісся» від 24.04.2001

5.     Теодорович  М. І. «Волинь в опису міст, містечок і сіл». – З ГЛИБИНИ ВІКІВ. – г. «Полісся», від 14.11.1992.

6.     Статистичні відомості по документах сільської ради с. Верхи.

7.     Свідчення жителів села Парфелюк Євгенії Тихонівни, Бляшика Федора Григоровича, Віліщук Олександри Сидорівни записані колишньою вчителькою історії ЗОШ І-ІІ ступеня с. Верхи Батурою Людмилою Миколаївною в 2003 році.


Назад до переліку