Звернення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з нагоди скорботної дати 80-ї річниці Голодомору

19 Ноябрь 2013

                                                                                            

Дорогі брати і сестри!

Літопис буття нашого народу зберігає пам’ять про багато історичних подій, як славетних, так і драматичних. Однією з найбільш жахливих трагедій для України став Голодомор 1932-1933 років. Вісім десятиліть пройшло з тих пір, але й сьогодні наше горе не вщухає, наповнюючи душу скорботою і спонукаючи підносити Богу молитву за мільйони невинних жертв.

Господь дав нам у володіння родючу землю, плідну й благодатну, наче Едем (див. Бут. 2, 8). Виконуючи заповідь про працю на ній (див. Бут. 2, 15), сумлінний і дбайливий трудівник завжди отримував щедрі врожаї, адже Господь, Який «насіння дає сіячеві і хліб на поживу», примножував плоди праведності (див. 2 Кор. 9, 10) усіх, хто в мирі, злагоді і благочесті працював на своїй ниві.

Однак, у буремному ХХ столітті наш край зазнав страшного лиха: мільйони людей прийняли мученицьку смерть від масового голоду. Це сталося не через пошесть чи неврожай. Голодомор був однією з ланок репресивного ланцюга більшовицької влади, яка взяла на озброєння ідеологію побудови світу на нових засадах – без Бога та Його морального закону. Оголошуючи благо народу головною метою, насаджуючи свій рай на землі, богоборці натомість засіяли її людськими кістками та зросили річками сліз. Пагубне сіяння принесло гіркий плід прокляття, адже «хто сіє в плоть, той від плоті пожне тління» (Гал. 6, 8), – говорить святий апостол Павло. Зречення християнської моралі нікому не принесло щастя. І про це свідчить багатовікова історія нашої Вітчизни.

Рай без Бога обернувся для народу в пекло. Цей суворий урок вітчизняної історії свідчить про безплідність усіх намагань побудови державного, політичного та суспільного ладу без заповіданих Богом моральних засад. Такий лад приречений на самознищення.

Період панування безбожного репресивного режиму ознаменований подвигом мучеництва та сповідництва величезної кількості православних християн. Вони гинули від голоду, ув’язнення, катувань. В 1930-ті роки фізичного знищення зазнала більшість єпископату і духовенства Православної Церкви в Україні та безліч мирян – найкращих представників народу. Церква разом зі своєю багатомільйонною паствою зійшла на Голгофу, страждаючи за Христову правду. Ці роки стали Великою П’ятницею для нашого народу.

Дорогі брати і сестри!

Згадуючи жертв голодомору та політичних репресій того страшного часу, закликаю всіх вас вознести молитви до Господа за упокій душ голодом вбитих братів і сестер наших і взяти участь у місцевих та загальнонаціональних поминальних богослужіннях в цей день.

Як прояв християнської любові і знак молитовної пам’яті, закликаю вас упорядкувати могили загиблих від голодомору в тих містах, містечках і селах, де вони збереглися.

Нехай пам’ять про них буде священною для нинішніх та майбутніх поколінь! Нехай нікого більше не звабить хибний шлях богозречення та богозабуття, нехтування моральними законами, встановленими Богом, а наша багатостраждальна земля більше ніколи не зазнає пошесті зневіри та нечестя.

Нехай лине молитва наша, як дим кадильний до Бога за упокій душ загиблих співвітчизників.

+ВОЛОДИМИР
МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,
ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Прес-служба Української Православної Церкви

назад до переліку подій