м. Камінь-Каширський. Храм святого пророка Іллі

Настоятель: митрофорний протопресвітер Стефан Павлович Михалюк, благочинний Камінь-Каширської округи.

Клірик: священик Владислав Степанович Михалюк. 

 

Історія Свято-Іллінського храму

До небагатьох пам'яток архітектури нашого району відноситься храм святого Іллі, який величаво і гідно прикрашає місто Камінь-Каширський. Храм, який має аж три століття, є свідком багатьох подій і поколінь. Сьогодні його воскреслі куполи переможно підно­сяться до небес.

Наявність в районному історико-краєзнавчому музеї деяких матеріалів і церковних ар­хівів дають можливість дізнатись про важливі події, що стосуються цієї святині.

В «Описі церковних приходів», який був складений у свій час секретарем Волинського Єпархіального Архієрея священиком Мико­лою Переверзєвим значиться, що храм свя­того Іллі побудований у 1700 році. На початку дев'яностих років налічувалось 1 603 душ прихожан, причт церкви складав священик і псаломщик. Причтові приміщення заходились в 1/8 версти від церкви і були побудовані у 1898 році на кошти Синоду.

Приписними селами до Іллінського при­ходу були: Підцир'я за дві версти, Клітицьк за сім верст, хутір Копилуха за шість верст і хутір Лютня за п'ять верст.

Освячення церкви, за твердженням М. І. Теодоровича, відбулось у 1701 році. Біля церкви стояла окрема дерев'яна дзвіниця, яка на 1841 рік, як і церква, знаходилась в доброму стані.

Що ж до архітектурного ансамблю, то архівна довідка гласить: «Архітектурний де­кор створений в псевдо руському стилі. Дерев'яна на кам'яному фундаменті, трьох-зубна, однокупольна». Спеціалісти відносять пам'ятник до поширеного типу трьохзубних Волинських церков.

У 1880 році було проведено ремонт цер­кви з прибудовою до неї дзвіниці. Ці роботи проведені на «средства отпущенные из казны при помощи местных прихожан».

У період між 1886 та 1888 роками, за візитаційними записами, в церкві побудовано новий іконостас. Це 3-ярусний іконостас з накладним різьбленням, з іконами написаними олійними фарбами на полотні. Іко­ностасні ікони ремісничої роботи.

Група мистецтвознавців під керівництвом Н. І. Сліпченко з львівського спеціального на­уково-реставраційного проектного інституту «Укрпроектреставрація», яка працювала в місті у 1983 році, на основі аналізу і дослід­жень стверджує. Що при перебудові у 1886 році церква зберегла свій первісний вигляд. У 1907 році церква і кладовище, яке розміщува­лось на території, були обнесені огорожею.

З переказів місцевих жителів стало відомо, що у 1923-1924 роках здійснювались роботи по ремонту дзвіниці та різнички.

Освітлювалась церква прямокутними маленькими вікнами в барабані та більшими прямокутними вікнами в стінах. Приміщення було покрите гонтою.

У фондах районного історико-краєзнавчого музею зберігається земельна справа Заславської землі, яку складено 5 серпня

1852 року за указом його Імператорської Ве­личності Миколи Павловича Самодержавця Всеросійського. У ній зазначено, що церкві на­лежить земля в межах урочищ Тихора, Ясень, Застав'є, Цир, Крупіци Казмуника володіння та фільварок Дубецький. Землі, які належали церквам, були у володінні графа Сигизмунда Красицького. Обмеження церковної землі по­казувалось знаками із висіченими на них літе­рами ЦІЗ, причому кут описувався абсолютно точно у градусах і хвилинах. Всього у розпо­рядження Іллінської церкви було 106 десятин 916 сажнів орної і неорної землі. Облік земель підписаний Графом Сигизмундом Красицьким, священиком Семеном Горбачовським, іншими відповідальними особами.

У фондах музею зберігається також інвен­тарна книга Іллінської церкви, яку складено в 1923 році священиком протоієреєм А. О. Турцевичем. Тут описується середня частина храму, притвор, дзвіниця і вівтар. Нажаль, відсутність опису інших частин храму не дає нам повної можливості воскресити в уяві інтер'єр церкви того часу. Але, з того, що дійш­ло до сьогоднішнього дня, ми дізнаємось, що середня частина храму мала висоту 4 сажні, 2 ¹А аршини, довжину 3 сажні 1 % аршини, ши­рину 3 сажні 2 аршини. В ній розміщувалось шість віконець по три з обох сторін, стіни були пофарбовані у голубий колір, а стеля - в жовтий. Вверху стелі височіла ікона Бога Отця довжиною і шириною 2 аршини. Тут же розміщувався передвівтарний 3-ярусний іконостас з позолоченою різьбою і колонами білого кольору. Перший ярус висотою 4 арши­ни, другий - 2 аршини, третій - 2 І/і аршини. Із притвору з правої сторони був вхід по сходинках на перший поверх дзвіниці. А з протилежної - на другий поверх, де розміщу­валось чотири дзвони, їх вага така: одного - 15 пудів і 10 фунтів, другого - 5 пудів, треть­ого - 3 пуди, четвертого - 23 фунти. В період Першої світової війни за розпорядженням єпархіальної влади всі дзвони були евакуйо­вані у глибину Росії і там зникли. Натомість у 1928 році при сприянні місцевого священика (Данила?) Калиновича, псаломщика Стефана Шведкобоя і церковного старости Трохима Шитлюхома на добровільні пожертвування прихожан було куплено 4 нових дзвони вагою: 29 пудів і 22 фунти, 7 пудів і 20 фунтів, 3 пуди і 20 фунтів, 1 пуд і 20 фунтів. Велика допомога у придбанні цих дзвонів була надана членам місцевого братства, зокрема Федором Гаври­ловичем Матвійчуком, котрий був людиною матеріально забезпеченою і тому мав змогу розрахуватись із залишеними боргами. Сума, яку заплачено за дзвони, становила 5 028 злотих, вона ж була еквівалентна 530 амери­канським доларам. Представником продажу дзвонів була Волинська Духовна консисторія, яка знаходилась в місті Кремінці. На дзвонах є напис: «Вольїнская Духовная Єпархия. Лито в Данцигской Верфи в Данцинге 1928 года». Служителі церкви стверджують, що цими дзвонами користуються і сьогодні.

Священики мали у користуванні два Євангелія. Одна з цих книг - московського друку в мідній позолоченій оправі, видана у 1879 році, інша - також друкована для прихожан у 1912 році.

Серед інших Богослужних книг, які зберігались у книгос­ховищі храму, значиться ряд таких, які були друковані в Москві, Почаєві, Смоленську, Варшавській Синодальній Типографії.

У документах Іллінської церкви є відомості про іко­ни, які зберігались в ній. Всі ікони, які були розміщені в Царських Воротах, інших частинах храму, були написані на тканині (полотні), в основному мають вигляд круглого формату у дорогих позолочених рамках. Ікони писані невідо­мим автором. Зазначено, що в другому ярусі Царських Воріт розміщена копія ікони Божої Матері Почаївської, яка куплена на кошти при­хожан у 1912 році. У 1915 році під час війни була вивезена з міста і повернута в 1919 році завдяки клопотанням Григорія Власовича.

У книзі м. Теодоровича «Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії» є згадка про цінну старовинну ікону святого Миколая. В інвентарній книзі читаємо, що «в нижньому ярусі іконостасу біля лівого кліроса розміщена Ікона Миколая Чудотвор­ця». Можливо, мова йде про одну й ту ж річ.

Група мистецтвознавців зі Львова, які у 1983 році досліджували стан живопису та готували пропозиції для реставрації церк­ви, описують шість ікон, які збереглися і їх вік датують ХУІІ-ХУІІІ століттям. Відсутність повних записів в інвентарній книзі за 1923 рік спонукає нас до думки, що ці ікони були розміщені в інших частинах храму, про які ми не маємо відомостей, або ж були придбані пізніше. Це «Сходження в ад», «Ісус Христос Пантократор», дві «Богородиці Одигітрії», «Христос у славі», «Свята Варвара». Спеціалісти стверджують, що переважно всі ікони, крім «Святої Варвари», належать до Волинської школи іконопису часів її становлення і розквіту. Ікона «Свята Варвара», очевидно, походить з майстерень Києво-Печерської лаври XVIII століття. Наявність в церкві цієї ікони говорить про спільність розвитку мистецтва та тісні взаємозв'язки всіх земель України. Сьогодні доля цих шедеврів є невідомою. Ще дві цінні ікони з Іллінської церкви «Цар царям» і «Спас» зберігаються в музеї Волинської ікони у Луцьку.

Значним фактором в історії церкви є здійснення нею благодійних акцій. Ознайомлюючись з наказами Волинської Духовної Консисторії, особливу увагу привертає робота по здійсненню милосердних акцій для дитячих притулків. Зокрема, одна з таких була здійснена у 1922 році внаслідок прохання Ради товариства «Просвіта» у Ковелі і згідно резолюції Єпископа Кремненського керуючого Волинської єпархією Діонісія. Було запропоновано духовенству округи організувати церковний збір для дитячого притулку у Ковелі і Кременці. Окрім того, періодичні збори пожертв влаштовували настоятелі в своїх парафіях натурою: хлібом, маслом, салом тощо. Не обмежували своїм піклуванням дітей особливо у свята Різдва та Воскресіння Христових. Інша акція була проведена з приводу прохання мешканки Львова, представниці Червоного Хреста, якоїсь Софії Петрової-Білімонової, яка організувала притулок для дітей православного віро­сповідання при Юріївському скиті на Козаць­ких Могилах.

Гортаючи документами церковного архіву, можна переконатися, що Свято-Іллінському храму щастило на настоятелів. Майже впродовж всього XIX століття тут служила ціла династія з родини Горбачовських: з 1800 по 1820 роки – отець Григорій, з 1820 – 1864-й – його син о. Семен Григорович, з 1863 року – онук о. Григорій Семенович, який саме написав у 1893 році ‘‘Церковно-парафіяльний літопис Свято-Іллінської парафії’’.

Останнім священиком перед закриттям храму до 1945 року був о. Григорій Римарук, котрий свого часу працював викладачем духовної семінарії у Холмі, а пізніше – в Луцьку.

Зараз настоятелем храму є благочинний Камінь-Каширської округи митрофорний протопресвітер Стефан Михалюк, який призначений сюди у 1999 році. Родом о. Стефан із села Любохини, Старовижівського району. Його дорога до храму починалася із побожності мами та із сердечності настоятеля любохинського храму о. Димитрія Белецького, якого дотепер згадує добрим словом. Як і свого нинішнього наставника, духівника сім’ї владику Ніфонта.

І хоч до армії пішов навчатися у Миколаївський суднобудівний технікум, твердо знав, що буде священиком. У 1984 році закінчив Московську духовну семінарію. Відтоді це його третя парафія.

І зовсім не повною була б історія нашої церкви без сторінки, яку вписав в ній протоієрей Феодосій Іванович Кристецький. У 1965 році він був призначений настоятелем церкви в Камені-Каширському, благочинним Камінь-Каширського і Любешівського районів. Отець Феодосій закінчив Ленінградську духовну академію і перед виїздом до міста служив у Берестечку. У свій час він згадував, що служити було дуже важко, бо це був час протиріч і хаосу як для прихожан, так і для священика.

У кінці 80-х років почалась таємна агітація на адресу московських властей з проханням відновити роботу храму. Ініціатором цієї акції став Прот. Феодосій зі своїми однодумцями: Войтусік Софією, Кисіль Надією, іншими прихожанами. До 90-х років церква була у дуже запущеному стані, майже зруйнована, вціліла лише дзвіниця. Відновлювали її на кошти прихожан. Отець Феодосій, заслуга котрого у відновленні храму святого Іллі дуже велика, свого часу ділився враженнями проте, що 14 травня 1990 року в місті відбувся своєрідний хресний хід. Деякий церковний інвентар, зокрема Євангеліє, чаша, ікони, хоругви були перенесені з Різдво-Богородичної церкви в Іллінську. А згодом, на свято Іллі, після однорічного ремонту храм пережив своє друге народження і його настоятелем був Протоієрей Феодосій Іванович Кристецький.

Хочеться вірити і надіятись, що древня пам'ятка та велика святиня буде радувати ще не одне покоління мешканців Камінь-Каширська і його гостей, а знання далеко не всіх, але хоча б деяких епізодів з історії такої пам'ятки архітектури, як Іллінська церква, збагатять нас ще й духовно. Хай у віках будуть незабутні імена тих, хто будував, зберіг і відновив цей святий храм!

 

Назад до переліку